| Якщо дитина при виконанні домашнього завдання по математиці не зміг вирішити завдання, то не треба , а варто просто відкласти це завдання й закінчити виконання інших завдань по цьому предметі. 1. Домашні завдання необхідно виконувати в день їхнього одержання. Любою матеріал, отриманий на уроці, швидко забувається. Німецький психолог Г. в 1885 р. на основі проведених експериментів установив швидкість забування. У перші годинники після запам’ятовування свіжого матеріалу повнота запам’ятовування стрімко падає вниз. Саме в ці годинники пропадає основний обсяг інформації. Протягом перших 10ч після запам’ятовування пропадає 65% отриманої інформації. Далі інтенсивність забування знижується й до кінця другої доби пропадає ще 10°/про інформації. Таким чином, через два дні в пам’яті людини залишається тільки 25% того, що він запам’ятав раніше. Це психологічне явище знаходить своє пояснення у фізіології. Справа в тому, що знову утворені нервові зв’язки неміцні й легко гальмуються. Гальмування сильніше всього проявляється відразу після утворення тимчасового зв’язку. Отже, і забування відбувається найбільше інтенсивно відразу ж після сприйняття досліджуваного матеріалу. От чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно відразу ж провести роботу але їхнє закріплення. Саме тому у всіх методичних посібниках настійно рекомендується виконувати домашні навчальні завдання в день їхнього одержання. Так, якщо урок по предметі «Навколишній світ» був у вівторок, а наступний буде через тиждень, то вчити домашнє завдання необхідно у вівторок після уроків. Через тиждень, у понеділок увечері, напередодні наступного завдання необхідно повторити те, що вчили раніше. Навчальний матеріал, закріплений у день його сприйняття, довше зберігається в пам’яті. Тому більша частина роботи із засвоєння й закріплення в пам’яті досліджуваного матеріалу повинна проводитися в день його сприйняття з наступним повторенням напередодні чергового уроку.
2. Виконання письмових завдань потрібно починати з повторення теоретичного матеріалу, тобто з роботи над підручником.
Повторення теоретичного матеріалу, необхідного для виконання письмових завдань, викликано в основному двома причинами. По-перше, перед виконанням письмових завдань завжди добре згадати теоретичний матеріал, для того щоб простіше було знайти спосіб рішення письмових завдань й обґрунтувати свій вибір. По-друге, повторення матеріалу в результаті усної й письмової роботи підвищує міцність закріплення матеріалу. Справа в тому, що розрізняють чотири типи пам’яті: зорову, , моторну (рухову) і змішану. У більшості людей розвинена змішана пам’ять, тобто в них у тім або іншому ступені розвинені елементи всіх трьох основних типів пам’яті (зорової, і моторної). У цьому випадку корисно більш-менш рівномірно користуватися всіма прийомами: читанням про себе, записом, слуханням, власним переказом.
По даним психології сприйняття, навіть якщо людина має тип пам’яті з яскраво вираженим домінуванням одного основного типу (наприклад, тільки зорову пам’ять), те він засвоює матеріал значно краще, якщо використає всі три основних способи.
При роботі з підручником порядок дій учнів наступний:
згадати те, що залишилося в пам’яті від уроку (по записах у зошиті й малюнкам у підручнику);
прочитати заданий додому параграф підручника, виділяючи в ньому основну думку тексту, виділені правила;
спробувати відтворити матеріал (переказати вголос або про себе, скласти план прочитаного, відповісти на питання підручника);
у випадку виникнення утруднень необхідно ще раз простудіювати підручник і домогтися вільного відтворення матеріалу.
Активне відтворення знань і самоконтроль у процесі засвоєння досліджуваного матеріалу підвищують зацікавленість учня при осмисленні й засвоєнні їм знань. Завдяки цьому матеріал запам’ятовується .
Робота із засвоєння й відтворення важкого навчального матеріалу має свою специфіку. Складний матеріал (текст) доцільно розділяти на кілька значеннєвих одиниць. Якщо текст дуже великої й складний, то кожну частину необхідно вчити й відтворювати окремо. При цьому між кожними із частин бажано влаштовувати короткий відпочинок (5-10 хв).
При виконанні домашніх завдань, так само як і при будь-якій іншій формі навчальної роботи, більшу роль грає рівень інтересу учнів до досліджуваного питання й даного виду навчальної роботи. Високий рівень інтересу не тільки підсилює завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але й підвищує прагнення учнів самостійно перебороти труднощі – учень старанно виконують вправи й підбирає найбільш зручні способи й прийоми навчальної роботи.
Дуже важливе значення має ступінь усвідомлення учнями досліджуваного матеріалу. Знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв’язків, зберігаються більше тривалий час. Поданим професори Н.А.Рибникова, продуктивність осмисленого запам’ятовування в 20 разів вище механічного. Тому при засвоєнні досліджуваного матеріалу не але в першу чергу звертати увагу на запам’ятовування правил і висновків. Саме навпаки, основні зусилля вчитель повинен направляти на пошук внутрішнього зв’язку знань, на те, щоб учні побачили й усвідомили причини, які привели до появи того або іншого явища. потім уже, коли учень зрозумів - «чому», переходити до завчання правил й узагальнених висновків. Необхідно, щоб висновки й узагальнення заучувалися не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу досліджуваного матеріалу.
3. Приступаючи до виконання практичних завдань, варто переглянути вправи, які виконувалися в класі, і згадати, як вони виконувалися й чому саме так. Цей прийом допомагає учнем встановлювати зв’язок домашньої роботи із тренувальними вправами в класі, швидше згадати особливості виконання завдань даного типу.
4. Виконувати домашнє завдання найкраще декількома циклами.
Це означає, що після виконання завдань по всіх предметах необхідно зробити перерву на 10-15 хв, і після цього по вторити виконані завдання, відтворюючи їх у тій же послідовності, що й і перший раз. Таке відстрочене повторення підвищує ступінь запам’ятовування матеріалу й сприяє виробленню в навички, що вчиться, швидкого перемикання з однієї теми на іншу.
Цикли особливо ефективні при виконанні завдань високого ступеня складності або творчих завдань, коли дитина не може відразу вирішити завдання. Звичайно такі завдання учні молодших класів залишають «для батьків» і звертаються до них за допомогою. Батьки (бабусі з дідусями), бачачи, що дитина не знає рішення цього завдання, вирішують її за нього й потім пояснюють спосіб рішення або (що буває значно рідше, тому що не у всіх батьків є розвинені педагогічні здатності) «наводять» учня на правильний спосіб рішення завдання. Такий спосіб виконання завдання теж має позитив значення, однак якби це завдання учень виконав самостійно, ефект був би значно вище. Тому треба запропонувати учнем циклічний спосіб виконання складних завдань.
Якщо дитина при виконанні домашнього завдання по математиці не зміг вирішити завдання, то не треба , а варто просто відкласти це завдання й закінчити виконання інших завдань по цьому предметі. Після цього варто почати виконувати завдання по іншому предметі. Коли завдання по всіх інших предметах виконані, необхідно зробити перерву. Після невеликого перепочинку, перейшовши до другого циклу, учень проводить повторення вже виконаного й знову повертається до рішення невиконаного завдання. Тут він, повторивши теоретичний матеріал проведеного в класі уроку, знову робить спробу вирішити завдання. Якщо завдання знову не вирішується, то після деякого часу він залишає її й закінчує повторення інших предметів. Після закінчення другого циклу необхідно зробити невелику перерву й втретє спробувати вирішити складне завдання.
Таке звертання до завдання дозволяє підвищити ймовірність його рішення. Це обумовлено в основному тим, що під час перерв і виконання інших завдань умова складного завдання продовжує освоюватися й усвідомлюватися. Адже якщо дитина незадоволена тим, що завдання не вирішується, то навіть при виконанні завдань по інших предметах у підсвідомості йде робота над цією завданням. Установлено, що після сприйняття й засвоєння досліджуваного матеріалу процес його закріплення у свідомості триває й після того, як навчальна робота припиняється. Це «сховане затвердіння» знань відбувається протягом 10-20 хв після переходу до інших завдань.
Останній цикл повторення досить корисно протягом 10-15 хв проводити безпосередньо перед сном у спокійному стані. Це створює оптимальні умови для більше глибокого засвоєння досліджуваного матеріалу.
5. Дуже важливо, щоб для виконання домашніх завдань у дитини було своє постійне місце й приділялося для цього те саме час дня. Це правило при всій гаданій простоті має істотне значення для ефективності домашньої роботи. Постійні місце й час сприяють швидкому зосередженню уваги учня, привчають до дисципліни процесу навчання.
Такі найбільш істотні правила оптимальної організації розумової праці, які варто знати всім учнем й яким вони повинні дотримуватися при виконанні домашньої роботи.
Різноманіття й складність правил виконання домашньої роботи обумовлюють необхідність проведення спеціальної роботи з учнями по формуванню в них відповідних умінь і навичок. Учнем варто допомогти знайти навички роботи з підручником і правильної послідовності виконання письмових й усних завдань, освоїти прийоми повторення й самоконтролю, вироблення раціонального режиму роботи й відпочинку й т.д.
Факультативні й додаткові заняття. Поряд з обов’язковими навчальними заняттями в загальноосвітніх установах використаються й різноманітні форми навчальної роботи, проведеної поза рамками навчальних занять (розкладу уроків)г Такі форми навчальних занять називаються позакласними або позаурочними.
У першу чергу до позакласних занять ставляться факультативні заняття. Як самостійна форма організації ті кущей роботи вони з’явилися наприкінці 60 – початку 70-х років під час проведення чергової реформи системи утворення, що зачіпає в основному зміст шкільного утворення. Факультативні, заняття являють собою надпрограмні заняття, право вибору яких залишається за учнем, а відвідування здійснюється на добровільній основі.
Факультативні заняття покликані вирішувати наступні завдання: а) задовольняти запити учнів у поглибленому вивчанні від ділових навчальних предметів; б) розвивати учбово-пізнавальні інтереси й сприяти підвищенню пізнавальної активності; в) сприяти розвитку творчих здатностей й індивідуальних особливостей учнів.
Зміст факультативних занять являє собою доповнення до навчальної програми. Воно може містити в собі або більше глибоке вивчення окремих тим і розділів шкільної програми, або нові теми, що не входять у шкільну програму, але міцно пов’язані з нею.
Крім навчальних занять, обов’язкових для всіх учнів, спеціально для слабко встигаючих учнів проводяться додаткові заняття. Додатковими заняттями називають надпрограмні. заняття з одним або групою учнів по додатковому відпрацьовуванню пройденого на уроках матеріалу.
Форма й час проведення додаткових занять жорстко не регламентуються. Це може бути занятт-консультація, на якій учитель ще раз викладає новий матеріал для тих, хто не зрозумів його на уроці, або бесіда із двома-трьома учнями по тематиці класної роботи, у яку вкраплене виконання письмових завдань. Час таких занять може бути й 20 хв, і 1 ч. Віз можна й виконання учнями самостійної роботи, по закінченні якої вони йдуть.
Інші форми позакласної навчальної роботи. Прийнято вважати, що позакласна робота носить для учнів добровільний характер і визнаний задовольняти їх різноманітні пізнавальні й творчі запити, а для їхнього проведення не потрібно повного складу класу. Уважається також, що в них за власним бажанням можуть брати участь учні різних класів. До таким
формам позакласної навчальної роботи відносять предметні кружки, наукові суспільства, олімпіади, конкурси й ін.
Предметні кружки й наукові суспільства створюються на добровільних початках з однієї паралелі, що вчиться, або ж, якщо бажаючих небагато, із сусідніх класів, що вчаться, (V-VI, VII-VIII класів і т.д.). У них входять учні, які прагнуть до розширення й збагачення своїх знань, що мають схильність до малювання, ліпленню, технічному творчості, до проведення досвідченої роботи з біології, хімії, фізиці й т.д. Ведуть роботу кружків .
Гурткова робота містить у собі більше поглиблене вивчання окремих питань навчальної програми, які викликають інтерес учнів. Змістом їхньої діяльності можуть бути вивчення новітніх досягнень науки й техніки, досвідчена робота, моделювання, ознайомлення з життям і творчою діяльністю видатних учених, письменників, діячів культури.
Олімпіади, конкурси, виставки учнівської творчості організуються для підвищення пізнавальної активності учнів по навчальних дисциплінах (математиці, фізиці, хімії, рідній й іноземній мовам, літературі) і розвитку їхніх творчих здатностей. Проведення цих форм позакласної роботи готується заздалегідь: складається план проведення таких заходів щодо школи, проводиться серія підготовчих заходів, учнем задаються завдання, відкрито проводиться виявлення кращих школярів. Проведення таких заходів обертає на себе увага учнів і підвищує в них інтерес до навчального предмета. Крім того, олімпіади й конкурси допомагають виявляти й розвивати більше здатних й обдарованих учнів. Характер, широта й глибина підготовки до них дозволяють побічно оцінити стилі роботи вчителі, рівень його творчих й організаторських здатностей.
Контрольні питання
Чим відрізняється метод навчання від форми навчання?
Які ви знаєте форми організації діяльності що вчиться? У чому їхня основна відмінність друг від друга?
Які форми організації навчальної роботи використали вчителя, коли ви вчилися в школі? Які форми організації поточної навчальної роботи ще могли б використати вчителя?
Які існують форми навчання? Назвіть основні ознаки кожної з них.
Які класифікації уроків вам відомі? Яка класифікація найбільш зручна? Чому?
Які правила виконання домашньої роботи повинні знати й виконувати учні?
Які форми організації поточної навчальної роботи найбільш ефективні для навчання?
Навіщо потрібні форми позакласної навчальної роботи? Які з них ви б використали у своїй школі?
ЗАСОБУ НАВЧАННЯ
Поняття про засоби навчання і їхня сутність
Поняття про засоби навчання. Приступаючи до розгляду засобів навчання в педагогічному процесі, необхідно дати відповідь на наступні питання: що розуміється в науці під засобом навчання, які головні функції засобів навчання й на якій підставі вони виділяються; що розуміється під системою засобів навчання, які елементи входять у ніс, які невирішені проблеми пов’язані із системою засобів навчання?
У педагогіці сьогодні немає однозначного визначення поняття «засіб навчання». Одні автори застосовують його у вузькому змісті, маючи на увазі засоби-інструменти, які служать досягненню загальноосвітніх і виховних цілей навчання. Інші до засобів навчання крім матеріальних засобів-інструментів відносять інтелектуальні засоби здійснення розумової діяльності, які дають можливість людині проводити опосередковане й узагальнене пізнання об’єктивної дійсності. Треті підрозділяють засобу навчання на засоби навчання, якими користується учень для засвоєння матеріалу й властиво засобу навчання, тобто засобу, які використає педагог для створення умов навчання для учня. Четверті. розглядаючи засобу навчання в широкому змісті, позначають цим терміном весь зміст і весь проект навчання й властиво засоби-інструменти навчання.
Ні в якій мері не відкидаючи цінності жодного з розроблених підходів, спробуємо розглянути засобу навчання як якусь найбільш повну систему, різні підсистеми якої можуть являти собою той або інший підхід.
Під засобами навчання варто розуміти матеріали й знаряддя навчального процесу, завдяки використанню яких більш успішно й за раціонально скорочений час досягаються поставлені цілі навчання. Головне дидактичне призначення засобів – прискорити процес засвоєння навчального матеріалу) тобто наблизити навчальний процес до найбільш ефективних характеристик. У навчанні іноземним мовам, наприклад, – створити ілюзію спілкування в іншомовному середовищі для найшвидшого освоєння мови [116]. П.И. розуміє під засобом навчання матеріальний або ідеальний об’єкт, що використаний учителем й учнями для засвоєння знань. Очевидно, таке визначення є найбільш ємним і більшою мірою відбиває сучасну точку зору на засоби навчання.
Можна виділити дві більші групи засобів навчання: засіб ~ джерело інформації й засіб – інструмент освоєння навчального матеріалу. Тоді можна сказати, що засобами навчання називаються всі об’єкти й процеси (матеріальн і матеріалізовані), які служать джерелом навчальної інформації й інструментами (властиво засобами) для засвоєння змісту навчального матеріалу, розвитку й виховання учнів.
Всі засоби навчання розділяються на матеріальні й ідеальні. До матеріальних засобів ставляться підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, книги-першоджерела, тестовий матеріал, моделі, засоби наочності, технічні засоби навчання, лабораторне устаткування.
Як ідеальні засоби навчання виступають загальноприйняті системи знаків, такі, як мова (усне мовлення), лист (письмове мовлення), система умовних позначок різних дисциплін (нотна грамота, математичний апарат й ін.), досягнення культури або твору мистецтва (живопис, музика, література), засобу наочності (схеми, малюнки, креслення, діаграми, фото й т.п.), навчальні комп’ютерні програми, що діяльність учителі, рівень його кваліфікації й внутрішньої культури, методи й форми організації навчальної діяльності, вся система навчання, що існує в даній освітній установі, система загальшкільних вимог.
Необхідно помітити, що навчання стає ефективним у тому випадку, коли матеріальні й ідеальні засоби навчання використаються разом, доповнюючи й підтримуючи один одного. Очевидно, що вчитель не може навчати дитини тільки словом, не використовуючи наочний матеріал у початкових класах і комп’ютери. лабораторне й промислове встаткування в допрофесійній і професійній підготовці. У той же час велика кількість засобів наочності, лабораторного устаткування й комп’ютерів без учителя, його узагальнень, контролю й впливу теж не дадуть високої ефективності в освоєнні навчального матеріалу. Більше того, між ідеальними й матеріальними засобами навчання не існує чіткої границі. Думка або образ можуть бути переведені в матеріальну форму.
Класифікація засобів навчання. Вихідні положення, які служили підставами при класифікації засобів навчання, були запропоновані В.В.. Основною ланкою в системі утворення він уважає зміст. Саме воно є тим ядром, над яким надбудовуються методи, форми організації навчальної діяльності й весь процес навчання, виховання й розвитку дитини. Зміст утворення визначає спосіб засвоєння знань, що вимагає певної взаємодії елементів системи й визначає склад і взаємозв’язки засобів навчання.
Зміст утворення формується на трьох рівнях. Пер і найближчий до педагога рівень – урок. Опираючись на запропоновану тему й обсяг матеріалу, педагог сам будує урок. Він намагається найбільше повно викласти той зміст утворення, що входить у тему даного уроку й обсяг якого більш-менш дорівнює викладеному в підручнику матеріалу й пропонованому набору вправ.
Другий рівень – навчальний предмет. Зміст навчального предмета звичайно формується виходячи з обсягу годин, виділених на предмет, і соціальної значимості тих розділів і блоків навчального матеріалу, які обрані в якості навчального маті ріала. Якщо зміст матеріалу, пропонованого вчителем на конкретному уроці (перший рівень), у значній мірі залежить від суб’єктивних факторів (системи викладання, обраної вчителем, ступеня що навчаються, кваліфікації вчителя, ситуації, що зложилася в ході навчання, коли можливо й вторинне проходження матеріалу), то зміст матеріалу предмета в цілому визначається стандартами й розробляється вченими науково-дослідних інститутів по замовленнях Міносвіти Росії. Правда, учитель, що працює в школі багато років і ведучий свій предмет майже у всіх класах, може дати учнем значно більш того, що закладено в стандартах.
Третій рівень – весь процес навчання (протягом всього років навчання в загальноосвітній установі), що охоплює весь зміст, тобто навчальні предмети, їхня кількість й обсяг годин, виділених на кожний з них. Структуру процесу навчання, кількісний й якісний склад навчальних предметів розробляють, виходячи із соціального замовлення, потреб суспільства й вікових можливостей учнів, учені з науково-дослідних інститутів. Педагоги не беруть участь у цих розробках.
На кожному рівні зміст утворення має свої особливості, властивому тільки даному рівню. Але якщо на кожному рівні мережа свій специфічний зміст, те й засобу їхні освоєння теж повинні мати специфічні особливості. У міру модифікації змісту утворення на кожному рівні змінюються й засобу навчання. Кожен рівень формування змісту утворення неминуче повинен припускати свої специфічні засоби навчання.
З погляду систем засобів навчання можна пояснити й уживання терміна «засобу навчання» у вузькому й у широкому змісті. Одні застосовують поняття до рівня уроку (у вузькому змісті), інші до рівня всього процесу навчання (у широкому змісті). Ми розглянемо «засобу навчання» на всіх рівнях процесу навчання. Під системою засобів навчання будемо розуміти сукупність об’єктів, необхідних і достатніх для засвоєння змісту утворення на одному якомусь рівні (уроці, дисципліні, усього утворення в цілому). Кожен елемент системи являє собою свою складну й самостійну підсистему.
Язикова знакова система. Першим засобом навчання, з яким зіштовхується дитина, приходячи в школу, є росіянин або рідна мова, використовувана вчителем в усній і письмовій. Саме він дозволяє здійснювати процес навчання й виховання.
Звичайно мовлення вчителя не з іншими елементами системи засобів навчання. Учитель організує процес навчання використовуючи всі засоби. Але при організації засвоєння навчального матеріалу мовлення вчителі (виклад у різних формах є функцією засобу навчання. Навчальна інформація . Учитель передає інформацію при поясненні нового матеріалу, опитуванні, контролі, повторенні, керуванні діяльністю учнів. Його мовлення містить інформацію про наукове знання, про способи діяльності на уроках і поза ним, про способи організації учнями своєї власної пізнавальної діяльності й інформацію виховного характеру [78]. Всі ці компоненти інформації присутні в мовленні вчителя по всіх навчальних предметах. Мова тим або іншим способом входить в усі методи й прийоми навчання й несе основне навантаження. Саме тому він є одним із провідних засобів навчання учнів.
Мовлення (виклад) учителя є для учнів провідним джерелом інформації. Роль мовлення вчителі як джерела інформації зменшується в напрямку від навчальних предметів із провідним компонентом «наукові знання» до навчальних предметів, що формують відношення до дійсності. Зрозуміло, що за допомогою викладу вчителя не можна вичерпати художнє, тим більше музичний добуток або живопис. Домінанта навчальної інформації в різних типах предметів міняється.
Частка різних компонентів інформації в кожному предметі різна. Так, у навчальних предметах із провідним компонентом способи діяльності» велике місце займає інформація про способи діяльності, а в навчальних предметах із провідним компонентом «художнє утворення й виховання» акцент робиться на інформації виховного, естетично-ціннісного характеру.
Досягнення культури (живопис, музика, література). Найважливішими, але не призначеними спеціально для навчання є такі засоби навчання, як добутку літератури, живопису, архітектури, музики, народних промислів і досягнення в інших областях людської діяльності.
Основну роль вони грають у викладанні предметів гуманітарної спрямованості. Так, предмет «Література» повністю побудована на вивченні створених добутків, у ході якого йде осмислення й порівняння сюжетів, мотивів і дій героїв, аналізуються особливості мови. У музиці й живописі, як й у літературі, основою виступають уже створені людством зразки. У цих предметах твору мистецтва виступають у ролі ключових засобів навчання.
Засоби наочності як елемент системи засобів навчання допомагають повноцінному розкриттю й засвоєнню змісту навчального матеріалу, але іноді вони виступають й як самостійне джерело інформації.
Основна функція засобів наочності – ілюстрація, по міць у найбільш повнім і глибокому розумінні образа того або іншого предмета або явища. Дані функції в різному ступені реалізуються у всіх типах навчальних предметів.
Використовувані в процесі навчання засоби наочності розділяють на два види. Зображення предметів й явищ. Сюди відносять схеми, малюнки, креслення, діаграми, фотографії й т.п. Самі предмети, їхні діючі макети, моделі. Перші вважаються ідеальними засобами навчання, другі – матеріальними.
Об’єктивна необхідність використання наочних засобів і технічних засобів навчання () у процесі навчання полягає в їхньому величезному впливі на процес розуміння й запам’ятовування: при досвідченій перевірці ефективності запам’ятовування тексту встановлено, що при сприйнятті засвоюється 15% інформації, при зоровому -25, а в комплексі, тобто при зоровому й одночасно, – 65% [15].
Дослідження фізіологів показали, що 80% інформації людин одержує через зоровий аналізатор. Пропускна здатність каналів прийому й обробки інформації з лінії «вухо - мозок» дорівнює 50 000 біт/з, а по лінії «очей – мозок» – 50 000 000 біт/с.
Ці дані дозволяють зробити висновок, що вчитель повинен сполучати вербальні методи з невербальними (зоровими, наочними). І навіть учитель іноземної мови, що відмовився від традиційної методики з її словесними (вербальними) методу мі, може домогтися більше високих результатів шляхом використання наочних засобів і .
Навчальні комп’ютерні програми по темі уроку. Комп’ютерна техніка як засіб навчання має величезні можливості. Будь-яку тему уроку можна викласти в захоплюючій формі. Одноманітні й вправи, що набридають, можуть бути представлені у формі гри, складеної дуже захоплююче.
Однак для широкого впровадження комп’ютерів у навчальний процес сьогодні є наступні перешкоди:
недолік програмного забезпечення для навчання (не розроблені програми по всіх предметах і темам, а значна частина розроблених залишає бажати кращого);
висока вартість устаткування;
несприятливий вплив комп’ютерів на людський, а особливо дитячий, організм.
Проте в обмежених масштабах створені й використаються (в основному в старших класах) навчальні комп’ютерні програми по фізиці, хімії, математиці й іншим предметам. Питання про повну комп’ютеризацію процесу навчання сьогодні не -: у силу вищевказаних причин, однак по окремих темах II предметам використання комп’ютерних програм ведеться й активно розширюється.
Рівень кваліфікації й внутрішньої культури вчителі. Це не специфічне й спеціально не призначене для використання учнем засіб навчання. У це поняття як складовий елемент входить внутрішня культура вчителя. Важливість цієї складової сьогодні усе активніше зізнається педагогами-практиками й ученими. Одним з доказів є введення курсу «Педагогічна майстерність» майже у всіх педагогічних університетах й інститутах Росії.
Форми організації навчальної діяльності на уроці являють собою один з найважливіших засобів організації навчання учнів. Їхня роль у навчанні велика; докладному розгляду навчальної й форм організації поточної навчальної роботи присвячені відповідні параграфи в главі «Форми організації навчання».
Окремі тексти по темі уроку. Другим по значимості засобом навчання (після мовлення вчителя) виступає текст із викладом навчального матеріалу. Для цього звичайно використаються підручники, навчальні посібники або книги-першоджерела. У різних учителів тексти виконують різні функції. Так, якщо вчитель доступно, повно й зрозуміло викладає матеріал, і учні досить глибоко його засвоюють, то текстам приділяється допоміжна роль (при повторенні під час підготовки домашнього завдання). Таку роль тексти виконують в основному в початковій і середній школі. До старших класів роль текстів значно міняється. Учні вже самі здатні проробляти навчальний матеріал, і тому якусь частину його вчителя звичайно залишають для самостійних і домашніх робіт.
Завдання, вправи, завдання грають таку ж важливу роль у навчанні, як і тексти. Розходження полягає в тому, що тексти використаються для одержання учнями нових знань, а завдання й вправи застосовують для закріплення отриманих знань, вироблення вмінь і навичок.
Тестовий матеріал являє собою завдання, призначені для проведення контролю й оцінки знань й умінь учнів. Іноді результати тестів використаються в навчальному процесі не тільки для контролю, але й для корекції виявлених недоліків, тобто для навчання й розвитку. Такі розробки називають тестовими дидактичними матеріалами.
Технічні засоби навчання () – мабуть, саме розроблене в педагогічній літературі засіб навчання.
Функції технічних засобів навчання не обмежуються реалізацією наочності в навчанні, у ряді випадків вони є самостійним джерелом інформації, засобом індивідуалізації навчання, засобом машинного контролю й самоконтролю. Введення в школи комп’ютерів і досить великого набору навчальних програм допоможе реалізовувати зазначені функції повніше.
Дидактична сутність полягає в тому, що вони дозволяють здійснювати різнобічний, комплексний вплив на учнів. Застосування дозволяє розбудити в учнів інтерес до знань, формує в них внутрішню учбово-пізнавальну мотивацію й позитивне відношення до предмета. Використання дозволяє повністю дотримувати дидактичних принципів наочності, систематичності, поступовості й ін. За допомогою можна створити штучне язикове середовище для вивчення іноземної мови, збільшити обсяг індивідуальної й самостійної роботи учнів.
При багатоцільовому призначенні в навчальному процесі мають домінуючі функції – вони служать головним чином усвідомленому засвоєнню науково-теоретичних знань. У предметах, де головним є формування відносин, художнє виховання й утворення, технічні засоби виступають джерелом створення образа, емоційного впливу на учнів. Останнє повинне бути у всіх навчальних предметах.
діляться на три групи: інформаційні – служать передачі інформації від учителя до учнем (пряма зв’язок), що контролюють – служать визначенню ступеня і якості засвоєння формації учнями (зворотний зв’язок) і навчальні ~~ служать навчанню учнів по певній програмі.
Навчальні найбільш перспективні. Вони характеризуються трьома рисами: подають навчальний матеріал невеликими порціями, після кожної порції треба контрольне питання, учні мають можливість негайного самоконтролю.
Новітні навчальні – тренажери й комплекси на базі персональних комп’ютерів дозволяють учням працювати активно, установлюючи індивідуальну швидкість засвоєння матеріалу. Можливості комп’ютерів у навчанні величезні. Як засіб навчання вони можуть використатися в декількох функціях: для навчання деяким способам діяльності, особливо практичним; для індивідуалізації навчання; для контролю й самоконтролю; як засіб, що дозволяє моделювати його зміну залежно від умов для наочності, організації дидактичних ігор якісно нового рівня. для організації необхідного інформаційного середовища.
Специфічно складним є питання про технічних засобів навчання із учителем. І справа отут не тільки в «те, як й яку техніку, треба освоювати. Для цього вчителеві необхідно вчитися розбиратися в їхньому пристрої й керувати ними. , як будь-який інструмент, розширює можливості людини (у цьому випадку в навчанні), але вимагає до себе уважного й турботливого відношення, специфічних знань й умінь. Справа в іншому: «допомагаючи» учителеві й частково заміняючи його, що в значній частині ставиться до використання комп’ютерів у старших класах, «витісняє» учителя. У педагогічній літературі досить багато написано на цю тему. Але повністю витиснути вчителі зі школи неможливо (час роботи на комп’ютері учня обмежено за медичними показниками 20-30 хв у день для початкової школи й декількома годинниками для старшої). Широке використання комп’ютерів у старших класах може привести лише до зміни характеру діяльності вчителі на цих уроках, але не до його повного витиснення.
Лабораторне устаткування створюється в наявних навчальних кабінетах і лабораторіях фізики, хімії, біології й ін. Подібна спеціалізація навчальних кабінетів необхідна, оскільки сприяє більше поглибленому «проникненню» учнів у таємниці предмета, що веде до підвищення якості й кількості навчальних знань й умінь.
3. Засоби навчання на рівні предмета
Система умовних позначок різних дисциплін. У навчанні використаються різні системи умовних позначок. Найбільш показової в цьому змісті є математика. Математичні символи, знаки дій і т.д. являють собою цілісну систему умовних позначок. Своєрідним є система позначень, прийнятих у хімії. Фізика, широко використовуючи математичний апарат, у той же час сформувала свою систему знаків. Зовсім особливий, не буквено-цифровий підхід закладений у системі позначень музичних звуків. Створена людством нотна грамота дозволяє записувати будь-яку звучну мелодію. Існують й інші системи умовних позначок. Особливо велике число їх розроблене в області комп’ютерного програмування (всі існуючі на сьогодні мови програмування мають свою систему знаків).
Більшість із цих систем стають міжнародними й, незважаючи на язиковий бар’єр між країнами, входять у їхній лантух- турові» стаючи невід’ємними компонентами. У якості при міра таких загальносвітових систем можна привести ма
|